Поводься з іншими так, як хотів
би щоб повелися з тобою.

/Бібілія/

Кінець листопада 2004 року. На Майдані
Незалежності у Києві, так само як і на центральних площах інших міст, вирують
масові протести проти фальсифікації виборів президента. На Майдані багато
прапорів інших країн. Їх тримають іноземці. Деякі з них просто опинилися у
Києві в той час, та хочуть підтримати народну боротьбу за чесні вибори. Деякі
навмисно приїжджають до України, аби на власні очі побачити історичні події. У
центрі Києва багато різних кольорів — Польщі, Грузії, Євросоюзу, Сполучених
Штатів, Канади, Франції, Німеччини.

Особливо виділяються біло-червоно-білі — колишні
національні прапори Білорусі — останньої країни Європи, де при владі досі
залишається диктаторський режим. Саме ці прапори символізують боротьбу
білоруської опозиції проти авторитаризма Аляксандра Лукашенка. З тими, хто
тримав їх на майдані трапилася жахлива історія, яка свідчить — в Україні ще
збереглися традиції НКВС часів сталінізму.

НАЗВА: З РЕЧАМИ НА ВИХІД

Четверо
громадян Білорусі, що приїхали до революційного Києва, у своїй країні
перебувають в опозиції. Восени 2004 го вони приїхали до Києва — оскільки знали,
що вибори в Україні мають стати доленосними. Вони працювали як журналісти — передавали
інформацію та фотографії з України на білоруські інформаційні ресурси.
Підтримували народні протести, переживали за Україну та українців.

В середу 24
листопада 2004 року — в день, коли ЦВК оголосила про нібито перемогу
провладного кандидата Януковича — білоруси вже вирушали додому, робити власні
справи. До своєї країни вони не доїхали лічені кілометри.

Потяг Київ-Мінськ. До нього увечері 24 листопада 2004
року сідають четверо білоруських опозиціонерів. Правооборонець Дзьмяцер
Бондаренка, політик Дзьмяцер Бородько, прес-секретар молодіжного руху ЗУБР
Аляксандр Атрощєнков та представник ЗУБРу Владзімір Кобець.

Сергій Євтушенко тоді працював координатором делегацій
іноземних спостерігачів від молодих українських революціонерів. Увечері він
проводжає своїх білоруських друзів на вокзалі —
тоді ще Сергій не знає, що за кілька годин йому доведеться в буквальному сенсі слова рятувати їх.

Сергій Євтушенко, радник міністра
закордонних справ

02:40
Вони проживали у мене в помешканні, були моїми гостями, ось, з понеділка. У
вівторок ми ходили на штурм адміністрації президента разом з ними, ось, і в
середу вони сіли на поїзд мінський і поїхали додому.

Те, що станеться з білорусами по дорозі в Мінськ,
схоже чи то на шпіонський детектив, чи то на голівудський бойовик. Усе
починається прямо у вагоні потягу на перетині кордону — ще з українського боку.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

03:00 Українсько-білоруський кордон, коли їдеш з Києва, він десь до
дванадцятої ночі. Звичайно, що ми не спали. Ми продовжували обмірковувати…
Настрій у нас був нормальний, ми були заряджені енергією Майдану. В певний
момент пройшла жінка — з митниці чи з прикордонної служби — і зібрала в нас міграційні картки.
Ми подумали, що пройшли вже українську митницю…

Після цього до їхнього купе знову приходять
представники прикордонної служби та митниці. Про мету повторного візиту
службовці не повідомляють. Звертаються лише з наполегливим проханням —
заповнити митну декларацію.

Владзімір Кобець, представник білоруського
руху «Зубр»

03:52 Ми сказали, що в нас нічого немає. Він все одно сказав
«заполните». Ми сказали «добре» і почали заповнювати.
Першим заповнив декларацію Зьміцер Бандаренка. Його одразу попросили взяти речі
і вийти з купе кудись.

Дзьмяцер Бондаренка, потерпілий,
координатор громадянської ініціативи «Хартія 97»

01:47:21 Мені пропонували, — ми їхали, здається, у сьомому купе, —
пройти з митниками, з прикордонником в інше купе для догляду речей. Я був
вдягнений на той момент у спортивних трусах, у сорочці та у таких спортивних
капцях на босу ногу.

За
Дзьмяцером Бондаренком в окреме купе відводять Бородька. Влад Кобець тим часом
закінчує заповнювати декларацію, а Аляксандр Атрощенков миттєво і дуже
несподівано засинає міцним сном — після того, як випиває склянку вагонного чаю.
Потерпілі і зараз впевнені, що в тому чаї було домішане щось снодійне.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

05:39 Аляксандр спав, я продовжував заповнювати декларацію…. Після
чого роздався крик Дмитра Бондаренка з іншого кінця вагону.. він кричав
«людзі, памажице, забіваюць!». В іншому кінці вагону так само були
якісь рухи —  там, де доглядали Д. Бородька. + 06:25 В цей момент мені сказали
«все, хватит заполнять декларацию». Я сказав що ще не скінчив —
«пішли!». Зьміцер закричав знову. І той чоловік, який стояв в дверях,
просто дістав наручники і просто зробив крок до мене.

Цей чоловік без усяких вагань і пояснень вдягнув на
Владзіміра наручники. Одночасно арешти відбулися і в тих купе, де перебували
Бондаренко і Бородько. При цьому Бондаренку пропонують вийти на вулицю в
спідній білизні, а коли той відмовляється — його скручують силою, завдавши
тяжкої травми.

Дзьмяцер Бондаренко, потерпілий,
координатор громадянської ініціативи «Хартія 97»

01:47:49 потім митник мене так, підштовхуючи у спину, каже «іди з ними».
Я дивлюся — стоїть дві особи угрюмого вигляду, у шкіряних куртках, у
цивільному, і ці особи мені кажуть «виході із вагона». На той момент була ніч,
12 годин ночі, надворі 15 градусів морозу, я був у шортах, сорочці в капцях.

01:49:26
я сказав що нікуди не піду, і повернувся в купе. І тоді ці особи в цивільному
заскочили в купе і сказали «Тихо-тихо, не надо бояться! Как Ющенко на майдане
поддерживать — ты герой, а тут боишься…»

Дзьмяцер Бородько, координатор руху
«Зубр»

02:00:29 Коли я почув крик Дмитра Бондаренка, я
спробував вийти з окремого купе, куди мене завели для особистого догляду. І я
спробував пройти — мені перегородили дорогу. Один був у цивільному, інший у
формі. Вони мене штовхнули назад в купе і зачинили двері.

Дзьмяцер Бондаренко, потерпілий,
координатор громадянської ініціативи «Хартія 97»

01:50:12 Там уже набігло народу самого різного. Крутили мені руки,
ось… Ну, щиро кажучи, я думав, що мене чи уб«ють, чи щось. Я бував у різних
пригодах, але було моторошно так, скажу я щиро…

На той момент білорусам стає очевидним — арешт
відбувається з політичних мотивів. До чого вони звикли у себе в країні.

STAND UP

Іноземних
громадян, які виїжджають з України та
навіть пройшли прикордонний контроль, брутально знімають з потяга українські
силовики. З ними поводяться дуже грубо — відмовляються показати документи та
щось пояснювати, погрожують розправою, застосовують наручники та фізичну силу.
А тоді ще й виштовхують у спідній білизні з вагона на 15-градусний.

Навіть якщо на
Майданах вирують народні протести — чи мають право правоохоронці на таку
необгрунтовану жорстокість? Хіба перебування іноземця в Києві та передача
інформації на закордонні інтернет-сайти є злочином?

Очевидно, існує якийсь наказ із Києва — не просто ж
так далеко від столиці прикордонники цілеспрямовано знімають учасників мітингу
з потягу. Те, що відбувається далі, білоруси згадують, як жах.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

08:19 Було відчуття, що нас просто хочуть вбити. Ми не розуміли, що
відбувається. Після того моменту, як у нас забрали міграційні картки, ми навіть
в певний момент подумали, що це вже білоруські митники і білоруські
прикордонники. Але ні — це були українські.

Дзьмяцер Бородько, координатор руху
«Зубр»

01:59:28 У себе в Білорусі я затримувався неодноразово. Я протягом трьох
років затримувався кілька десятків разів. І ось це затримання було трохи іншим.
Бо по-перше нам ніхто не представив ніяких документів — хто нас затримує? Були
люди у формі, були люди у цивільному, але ніхто нічого не предявляв —  нас
просто виштовхували з вагона…

Після
тривалих суперечок та умовлянь хтось старший дозволяє затриманим вдягнутися
перед тим, як вивести на засніжений перон. Їх доправляють в один із цих (ВІДЕО)
вагончиків прикордонного пункту «Горностаївка», де проводять перший
допит.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

10:54Там
були і нецензурні слова — зараз ви за все заплатите, Україна незалежна
держава… Що було дивно — тому що я тішуся, що Україна незалежна держава. Ми
за це змагалися ще коли я був студентом, щоб наші країни — Білорусь, Україна,
країни Балтії — стали вільними…

Зі слів потерпілих, цей допит складався переважно із
погроз, залякування та навіть особистих образ. І чимось нагадував 37 омий рік
минулого століття, відомий сталінськими репресіями.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

12:07 Погрози тривали. Що «ви нам всьо расскажете» — «ти
нам всьо расскажеш»… «Нечего било на Майдане бить», і так
далі.

Дзьмяцер Бородько, координатор руху
«Зубр»

02:02:10
Єдине що там у приватних розмовах прикордонники казали, що це наказ з Києва, і
ви наробили якогось шуму… Чому і що — вони більш докладно і конкретно
відмовлялися сказати, чому нас затримували.

Допит не дає результатів — та й не міг дати. Адже
ніяких правопорушень затримані не чинили. Білорусів тим не менш садять до
міліцейської машини та кудисьвезуть. Тим часом одному з четвірки вдається з
міліцейської машини повідомити друзів про дивне затримання.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

14:32
Я вже встиг в поїзді вставити сімкарту білоруську. Але по дорозі в Ріпки в цій
машині в темряві мені вдалося поміняти білоруську сімкартку на київстарівську і
відіслати першу СМС-ку нашим друзям, сябрам про те, що нас затримали…

Затриманих привозять у районний відділок УМВС у селищі
міського типу Ріпки. Далі їх знову починають обробляти.

Владзімір Кобець,
представник білоруського руху «Зубр»

17:04 Формальних підстав для затримання нема. Нас обшукали — нічого не
знайшли.

17:24 я чув, як по рації їм давали пораду скласти номер статті, як потім
виявилося, так його і склали —
непідпорядкування діям… вимогам міліції, щось таке, в цьому сенсі. І
ніби-то ми відмовилися пред’явити документи під час догляду. Ну, це смішно, бо
коли я їду додому, навіщо мені відмовлятися показувати документи прикордоннику?

STAND UP

Тим не менше,
перебуваючи в камері райвідділку, затримані білоруси вже були спокійні. Адже
вони знали, що, по-перше, їх вже точно не передадуть білоруським спецслужбам.
Бо їхнє прибуття до відділку було належним чином зареєстроване, і виглядало на
те, що в цих стінах, нарешті, панує закон.

Друге, що
вселяло оптимізм — усвідомлення того, що
їхні колеги вже знають про ситуацію. Мобільний телефон вдалося занести до
камери. З нього були розіслані десятки СМС-повідомлень із закликом
«SOS» до всіх можливих знайомих в Україні, Білорусі та країнах
Заходу. Вже тої ночі в Києві, Мінську та інших містах почалася робота щодо
звільнення затриманих з-під варти.

Оприлюднення стало вирішальним фактором у порятунку
безневинно заарештованих іноземних громадян. На наступний ранок телефони у
Ріпкінському районному відділку були гарячі від кількості дзвінків.

Сергій Євтушенко, радник міністра
закордонних справ України

06:43 Я думаю, що це приміщення райвідділу міліції в смт Ріпки ніколи ще
не отримувало стільки дзвінків з різноманітних громадських організацій, з
міжнародних організацій, від політиків — і українських, і політиків
європейських.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

20:48 Міліція не зовсім розуміла, що відбувається, звідки інформація у
них. Тому що в певний момент вони сказали — щось дивне відбувається, вже 300
дзвінків. Дзвонили зі Швейцарії, дзвонили з Сербії. А хлопці з «Пори»
з Києва дзвонять і кричать в трубку — «Ганьба міліції Ріпок».

Окрім оприлюнення інформації в пресі та шквалу
дзвінків, друзям затриманих вдалося організувати швидкий приїзд адвоката на
місце утримання арештантів.

Сергій Євтушенко, радник міністра
закордонних справ

05:28 У восьмій, у 9й ранку ми зрозуміли, що наші друзі зараз
знаходяться у слідчому ізоляторі. І наша задача була дуже прстою — максимально швидко їх звідти
звільнити. Для цього нам потрібні були послуги фахового юриста….

Адвокат Олександр ТРОФІМОВ у 2004 році співпрацював з
представництвом ОБСЄ. Він прибув на місце вже за 2 години, аби надати юридичний
захист в’язням.

Олександр ТРОФІМОВ, адвокат,
правозахисник

42:26 В тот день мне перезвонил представитель ОБСЕ в г. Чернигов и сказал
про ситуацию что на границе с Беларусью били задержаны 4 беларуских журналиста,
которые сейчас находятся в камере временного задержания в Репках….+есть
основания считать, что они задержаны были незаконно, в связи с политическими
событиями, которые происходили на данное время в Украине.

Міліцейське
начальство пояснює адвокату, що звільнити затриманих можна не раніше як
наступного дня — мовляв, в районному суді в цей день вихідний. Також
міліціонери не допускали адвоката до його підзахисних. Але і перша, і друга
перешкода були подолані. Суд відбувся майже відразу — на наступний день після
затримання. Щастя, що вирок був справедливим.

Олександр ТРОФІМОВ, адвокат,
правозахисник

45:23 нам удалось доказать, что данные мои подзащитные не совершали
состава административного проступка. В результате чего судом было принято
законное и обоснованное действительно решение о закрытии дела про
адинистративное правонарушение по реабилитирующим основаниям — то есть за
отстутствием состава административного проступка.

Але навіть після виправдального вироку суду органи МВС
не поспішають відпускати затриманих. Схоже, що хтось з Києва наполегливо
вимагає, аби їх потримали в камері якомога довше.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

26:44 Хтось телефонував в міліцію, і ми бачили, що міліціянти
виправдовуються перед кимось, хто дзвонив. Тому що ми чули, як вони казали
«ну суд же принял решение, ну незачто! Ладно, ми поглядим». І було
просто зрозуміло, що хтось телефонував і вимагав знайти підстави, щоб нас тримати далі…

Свободу громадяни Білорусі отримали тільки увечері.
Вони попрямували додому. Окрім жахливих спогадів, залишилося два наслідки.
Перший — поламана рука Дмитра БОНДАРЕНКА. Другий — факт протизаконного арешту
та утримування під вартою.

Вже потім, коли в Україні 26 грудня відбулося
переголосування, обласна прокуратура порушила справу за фактом перевищення
службових повноважень посадовими особами, що здійснювали затримання білорусів.
Але чи є винними тільки виконавці?

STAND UP

Кримінальна
справа. Добре, коли вона розслідується. А коли слідчі органи відфутболюють її
одне одному, аби тільки самим не займатися — як це можна назвати? Хоча подібна
історія — звичайна в Україні.

Для початку
Чернігівська обласна прокуратура переслала документи до прокуратури Ріпкінського
району. Потім справа поїхала до Генеральної прокуратури — на підставі того, що
серед осіб, що здійснювали затримання, були службовці прикордонної служби, і
розслідувати таку справу має прокуратура військова.

Генпрокуратура
дійсно ухвалила рішення направити справу до військової прокуратури
чернігівського гарнізону. Але після кількамісячного розслідування прокурор
встановив, що в діях військовослужбовців немає складу правопорушення. Гідне
рішення. Класика!

Майже за рік після порушення — напередодні нового 2006
року справа повернулася туди, де її і порушили — до Прокуратури чернігівської
області. А ще через два місяці — знову поїхала на вулицю Різницьку у Києві.

Проте обвинувачення досі нікому не висунуто. Справа,
як і далі, розслідується без підозрюваних —
лише «за фактом скоєння злочину».

Зі слів потерпілих, в операції з їхнього затримання
брало участь близько двох десятків представників силових відомств, у формі та у
цивільному. Хто ж це був?

Деякі з людей у цивільному, які брали участь в затриманні,
казали білорусам, що вони працюють в Службі безпеки України. Крім того, на
ключову роль працівників СБУ у всій цій операції натякали і прикордонники.
Проте, ця інформація не підтвердилася слідством, і була офіційно спростована
Службою безпеки.

Ярослав МОЛОЧКО, референт прес-групи
Управління СБУ у Чернігівській області

24:33 Я хочу зазначити, що посилання на участь співробіників управління
служби безпеки україни в Чернігівській обласі у затриманні громадян республіки
Білорусь не відповідають дійсності. Наші співробіники до вказаного затримання
не мали абсолютно ніякого відношення.

27:12 цивільний одяг можуть одягти будь-які працівники правоохоронних
органів, але тільки по цій ознаці… судити по цьому, що це спецслужба, чи
якісь інші правоохоронні органи — не можна.

Незважаючи на постійне пересилання справи від
відомства до відомства, слідство все-таки дещо встановило. Зокрема те, що у
затриманні головну роль відігравали співробітники Чернігівського обласного
управління УМВС та Ріпкінського райвідділку. І для цього знадобився рік?
Оскільки відбувалося це у прикордонній зоні — сприяння та допомогу їм надавала
прикордонна служюа. Підставою ж для затримання була певна «оперативна інформація», що пройшла
каналами МВС. Мовляв, саме цим пояснюється проявлена при затриманні жорстокість
— правоохоронці нібито думали, що затримують небезпечних злочинців.

Леонід
ПРОДЧЕНКО, майор міліції, заступник начальника Ріпкінського районного відділу
УМВС

01:17:19 Була оперативна інформація. Як вона звучала — я не можу
сказать. Що є особи, громадяни республіки Білорусь, які їдуть потягом, і їх
треба перевірити, затримати і перевірити. Наші співробітники дійсно були
задіяні під час затримання, спільно з прикордонниками, зрозуміло, спільно з
лінійним відділом міліції на залізничній дорозі. Дані особи були виявлені,
затримані і доставлені до райвідділу міліції для перевірки.

Минуло півтора роки після інциденту. До
відповідальності були притягнуті тільки міліціонери Ріпкінського райвідділку —
вони зазнали дисциплінарних стягнень. Обласне управління МВС взагалі
відмовляється спілкуватися на цю тему. Але місцеві міліціонери кажуть, що були
лише виконавцями, і насправді відповідальність треба нести зовсім іншим людям.

Леонід ПРОДЧЕНКО, майор міліції,
заступник начальника Ріпкінсько районного відділу УМВС

01:18:51 З питань порушення законодавства співробіниками Ріпкінського
райвідділу… ну тут справа в тому, що була інформація, був наказ — ми його
виконали.

01:19:58
Життя є таке, що відповідає той, хто виконує. Фактично, виконавцями були
співробітники райвідділу. Хоча спільно і другі служби були, хоча і в пресі
інформація, як ви кажете, що все покладається на співробітників райвідділу.

Владзімір Кобець, представник
білоруського руху «Зубр»

30:17 Не те що ми хотіли чи хочемо покарання тих хлопців, які були
виконавцями. Навіть не в цьому сенс. Сенс в тому, що коли такі речі не
розслідуються, і коли зло не називається злом, а коли воно залишається
непокараним, то залишається можливість на майбутнє повторення таких справ…

Офіційної інформації про те, хто віддав наказ,
отримати ні від кого не вдалося -обласна, військова та навіть генеральна
прокуратура відмовляються коментувати цю справу, посилаючись на таємницю
слідства.

Проте з неофіційного спілкування нам вдалося дізнатися
про ймовірне джерело злочинного наказу. За наявною інформацією, вказівку про
затримання громадян Білорусі віддав особисто генерал МАНІН — заступник міністра
внутрішніх справ Білоконя. Цікавий факт: Михайло МАНІН перед тим працював
начальником обласного управління МВС саме в Чернігівській області.

Кажуть, що на допиті генерал МАНІН визнав факт видання
розпорядження про затримання Білорусів — мовляв, йому по телефону надійшло
орієнтування на цих осіб як злочинців.

Від кого пішла ця оперативна інформація генерал…
забув. І згадати ніяк не може — оскільки спалив всі свої робочі нотатники
одразу після виходу на пенсію. Правда це чи ні наразі невідомо. Зв*язатися з Маніним не вдалося — тепер
генерал на пенсії відпочиває і не приймає відвідувачів.

STAND UP:

«Ви маєте право зберігати мовчання. Все що
сказане вами буде використано проти вас. Ви маєте право на адвоката.» Всі ці
слова — тільки з голівудського кіно, коли поліцейський чемно пояснює
затриманому й1 ого права. В Україні бійці в погонах чи без навіть не вважають за
потрібне представитися. А розбити обличчя, зламати руку тощо — оце залюбки.

Білоруси
стикнулися з поведінкою правоохоронців, яку бачать щодня українські громадяни.
Опозиціонери режиму Лукашенки визнали, що спілкуватися з білоруською міліцією
було не так страшно, як з міліцією нібито демократичної держави.

Зараз справа
перебуває у генеральній прокуратурі — у заступника генпрокурора. Чи будуть
виявлені та покарані люди в погонах, які
віддавали тоді злочинний наказ — залежить передовсім від сумління та
професійної чесності слідчих та прокурорів. Але в Україні, за рідкісним
винятком, стало традицією прикривати своїх, себто силовиків. І поки
правоохоронні структури самі не почнуть поважати право, про демократію говорити
зарано.