До Вашої уваги текст останьої програми "Відкрита Зона":
//Гуцулики.. - Дата виходу в ефір - 29.07.2008

ШАПКА „ВІДКРИТА ЗОНА„

АВТОР У КАДРІ. Ось ці коні після розвалу Радянського союзу опинилися на межі зникнення. Це найдавніша виведена в Україні порода коней – гуцульська, їх ще називають гуцулики. Вони, хоч і низенькі, зате дуже витривалі. Гуцулики такий же символ Карпат, як троїсті музики та строкаті вишиванки. Разом із здобуттям незалежності Україна мала всі шанси втратити цей символ назавжди. Просто тому, що розводити гуцуликів було невигідно.

Та герої цієї історії знають, що символи – вигодою не міряють. І, як це часто буває у житті, такий підхід - якраз вигоду і приносить.

НАЗВА: ГУЦУЛИКИ

АВТОР. У самому серці Гуцульщини в улоговині поміж горами прилаштувалося село Вербовець. Ще кілька років тому – бідне село, з якого за найменої нагоди люди тікали на заробітки. Нині – сюди їдуть туристи. Хоч селу важко похвалитися якимись особливими пам’ятками архітектури чи природи.

Іван Гуралюк

Вони повинні жити в родині, в садибі, спілкуватися, бачити як ореться поле, як садити, як сапати, звідки береться то молоко, звідки береться м'ясо, як свині ростуть, як бджоли носять мід, всьо повинні бачити, звідки береться сир, і попробувати. Були навіть такі, що приходили і пробували доїти корову.

АВТОР. Іван Гуралюк вже 5 років займається зеленим туризмом. І радіє, що з кожним роком клієнтів стає все більше. Туристам є на що подивитися: Іван має чимале господарство, пасіку та коней. І роботи - непочатий край.

Власне, роботи Іван Гуралюк не боїться. Він виріс у багатодітній родині – його батьки мали шестеро дітей. Тож до роботи Іван звик змалечку.

Іван Гуралюк

Мама ніби була коло хати, але все дітей заставляла помагати і мені ця допомога по кухні, мені вона якось прийшлась по душі і так я відчув, що я можу.

АВТОР. Хлопцем Іван зрозумів, що має схильність до куховарства. Замість мами, він нерідко сам готував для менших сестер. Тож проблем із вибором професії не мав – поступив у технікум і вивчився на кухаря.

Іван Гуралюк

З дитинства мене щось тягнуло до тої, до кухні. Ну бо кухар - то є такий як художник, як якийсь митець. Він може зробити з одного і того самого продукту, різна страва може получитися. І так у мене щось таке, було таке покликання, щось дуже смачно приготувати і підобрати продукт до продукту, страву, підогнати страву до свого смаку.

АВТОР. Після армії, Іван працював у Коломиї в робітничій їдальні. А на додачу куховарив на весіллях. За роботою, хлопець не мав коли заглядати за дівчатами. Навіть почав переживати, що вже час одружуватись, а нема з ким. Але його доля сама заглянула у вікна його їдальні.

Власне, його доля доля увесь час була поруч – жила у тому ж будинку і ходила на роботу тою ж вулицею. Лише він її не бачив.

Іван Гуралюк

Ми були рядом, я в одному будинку на кватирі, а вона в іншому. Але я йшов ранком на роботу, п’ята година. А вона вже в восьмій годині. Коли вона йшла, то вона йшла попри мої вікна, та й бачила.

Галина Гуралюк, дружина

Так що ми рік працювали, ходили однією дорогою, але не бачились. А потім так, нас сусіди познайомили випадково.

Іван Гуралюк

Ну от так, звела так судьба. Та й тут нічого, я за тим не жалію.

АВТОР. Галина родом із Запорізької області. Маленькою, в неї померла мама, батько завів нову сім’ю, а дівчинку взяли на виховання батькові сестри. Галина виросла, закінчила швейне училище і працювала у Коломиї.

Після одруження, Іван та Галина переїхали у його рідне село Вербовець на Косівщині. З того часу там і живуть.

Галина Гуралюк, дружина

Ми працювали двоє на державній роботі, але дівчата підростають, грошей тре все більше і більше. Почало в тому впиратись, що нестає грошей, (//варто знати більше...)