До Вашої уваги текст останьої програми "Перший відділ":
//ЛЕЛЕКИ ПОМИЛЯЮТЬСЯ.. - Дата виходу в ефір - 26.01.2008

Свою дочку мама залишила на лавці під київським гуртожитком. Як на покинуте, дитинча було добре доглянуте. В новому одязі, тепло закутане. Мама потурбувалася, щоб донечка не застудилася, доки її хтось знайде. Лікарі, оглянувши малечу, не знайшли жодної серйозної хвороби. Коли спробували нагодувати дитину з пляшечки – та не вміла їсти. Отже, її від народження годували груддю. Визначили приблизний вік – 1,5-2 місяці. Так дівчинка стала сиротою і поповнила майже 30-тисячну армію українських діток, які чекають на нових батьків.

НАЗВА: ЛЕЛЕКИ ПОМИЛЯЮТЬСЯ

Для дітей-сиріт усиновлення - найкраща доля порівняно з іншими формами опіки. Батьки дають малечі і своє прізвище, і всі права рідної дитини. Усиновлення відоме людству з 4 століття до нашої ери. За цей час у світі навчилися робити процес порівняно безболісним і для дитини, і для батьків. В Україні, як завжди, обрали власний шлях – довгий і тернистий.

Зоя та Юрій Берегові сподівалися, що спочатку в них народиться власна дитинка, а потім вони візьмуть ще одну з дитячого будинку. Для них всиновлення – це не лише чужі проблеми. Зоя – соціальний працівник у нещодавно створеному Центрі дитини. Лелека вже досить довго оминає їхню родину. Берегові почали задумуватися, що час минає, дитинча вже могло б підростати. Про покинуту дівчинку дізналися з Інтернету. Чоловік запропонував провідати знайду.

Зоя, усиновлювачка

нам медсестрички показали девочку, всех остальных деток, я не могу сказать, что вот как-то сразу я узнала, что это она, или какой-то сигнал глазами был, она тогда была приболевшая, ей было все равно, кто ее держит на руках – я или другая медсестра, и мы взяли ее, зашли с мужем в комнату, где она была отдельно помещена, и я ее держала на руках, муж на нее смотрит и говорит: Настей будешь? Я поняла, почему мы приехали.

Правоохоронці, як і належить за законом, два місяці шукали маму. Марно. На Настю приходила подивитися ще одна подружня пара, проте конкуренції Береговим вони не склали – дитинка їх не зацікавила. Тим часом Юрій та Зоя взяли малечу під свою опіку. Для цього документи оформлюються значно швидше, і Настю всього за півтора місяці забрали з лікарні. Родина Стрільчиків вже не один рік як волонтери допомагають таким діткам, тому про їхні проблеми у лікарні знають не з чужих слів.

Вікторія Стрільчик

... дети лежат себе просто в палате и смотрят в окно. В кроватках, вот такие вот дети подвижные, как вот наш сейчас возраст. Им надо развиваться, с ними надо ходить, естественно там некому этому делать. Там не предусмотрены в штате воспитатели, которые будут нянчиться, ходить за ручку с ними, водить, показывать, объяснять им. Они лежат от смены памперса до смены памперса. От кормления до кормления. Конечно их надо оттуда быстрее забирать.

Але забрати вподобану дитину отак відразу не вийде. Лікарня – це перший пункт, куди привозять покинутих діток. І на той момент статус дитини ще не визначено. Соціальні служби мають з’ясувати, які наміри у батьків дитинки: чи збираються вони її виховувати, чи мають таку можливість. Для цього їх спочатку шукають – по всій країні. При тому, що вони можуть бути взагалі ніде не зареєстровані. Потім їх потрібно змусити прийти до суду для визначення долі дитини. Якщо це неблагополучна сім’я – домогтися від неї співпраці вкрай важко. Тому потенційні усиновлювачі про покинутих дітей просто не знають. Подружжям, які отримали дозвіл від держави взяти у свою родину малечу, показують лише тих діток, які вже отримали статус. А серед них такої дитини, яку хочуть собі взяти батьки, може і не бути.

Вікторія Стрільчик

если сидеть и ждать, что тебе позвонят, и скажут, что подходящий ребенок славянского типа есть в базе даных, и он тебя ждет, то конечно шансов нет. Ходить, (//варто знати більше...)